Жорстоке життя зізнається: йому не до ніжності. Ніхто не пророчить, а що там судилось мені. Буття й небуття... Тьмяний блиск недосяжної вічності... Чи марно колись пізнавальний вогонь пломенів? Відчай, відчепись! Крихти сонця майнули попереду. Минає усе. Боротьба неосяжна мине. Крокую по краю буття й небуття, мов по берегу. Єдиний мій шлях навмання обирає мене... |