У кожного в житті свої клопоти Переконання різні і турботи, І кожен навмання свою стежинку обирає – А от яку,- заздалегідь лише Всевишній знає. …Коли ж судилось бути жабеням,- То жабеням тобі і бути, І вже цього не оминути, І не змінити вже ніяк. Отож, Господь створив на знак… Жило було собі зелене, Нічим ніяк не відрізнялось. І тільки так йому здавалось, Що то все доля отака Йому судилась не легка. Росло, живилось, підростало, Але вже з малку воно знало – Що як усі йому не буть, Була, напевно, в тому суть. Бо як росло та підростало Ні друзів й ворогів не мало, Та ще й щасливим не було,- Йому ніяк аж не везло. Малим зеленим жабеням Було те крихітне створіння, Що залишалось у журбі Та проявляло свої вміння. Не мав він голосу чіткого, І колір вдався у знаки, Не ріс, хоча в його роки… Та це було іще нічого, Що б він у світі не робив – Усіх боявся й тихо жив. Говорять, від народження такий – І не щасливий й не легкий. Куди не піде - щось впаде на нього, То ж не зробив нікому він нічого злого, За що таке - ніяк не розумів. Як ніч,— усі збираються в болоті – Його ж нема, хоча і не в клопоті. Бо знову щось на нього упаде, Або, в цей раз, зламають ніжу жабеняті, Бо всі довкола аж такі завзяті, Що не помітять, як розчавлять жабеня. Отож, як кажуть, не везло, І з ним завжди таке було. Але зелене не здавалось,- Жило собі і посміхалось. …одного дня,- Вже на болоті, Чіплялась муха до зелених, Таких як він, але мерзенних. Чіпала їх і навмання Летіла до старого пня. А жабеня собі сиділо, Під носа пісню бурмотіло… Та муха, все ж таки чіплялась До тих зелених й намагалась Іще когось із них вкусить, Хоча б на мить їх подражнить. Тоді вже не стерпів зелений – Схопивши муху тую вмить, Яка ще мала добру прить. Ніхто ніяк не розумів – Як той малий таке зробив. Бо всі зелені мух боялись І на дзижчання піддавались. Мораль у байці ролі не зіграє: Хто сміливіший — той перемагає |