Тридцять третій Холод. Пустка. Тридцять третій… Вождь народів на портреті. В хаті голод. Плач лунає. Маму тихо син благає: - Мамо, мамочко, матусю, Я померти так боюся. Мені б хлібця зовсім трішки- Встав би я тоді на ніжки Мати сльози утирає, Худе тільце пригортає - Ой, кровиночко рідненька, Як би ж знала твоя ненька, Що будеш ти так страждати, В мене їстоньки благати Я ж пшеничку доглядала, У снопи її в’язала Був у всіх врожай багатий Та достаток в кожній хаті І корівоньку я мала, Молочко тобі давала Прийшли іроди прокляті- Стало пусто в нашій хаті Геть усе позабирали, Що змогли, повигрібали, А тепер моя дитина На моїх очах і гине Зачекай, мій милий сину, Ось піду до Василини, Може дасть, хоча б краплину Молочка для тебе, сину На коліна припадала, Так просила, так благала Жінка, правда, пожаліла, То ж назад, мов птах, летіла - Сину, глянь сюди, маленький, Що принесла тобі ненька Тихо спить дитятко босе – Більше їстоньки не просить Гірко мати заридала, Руки в відчаї ламала: - Боже! Чом ти нас покинув? Чом забрав мою дитину? Холод. Пустка. Тридцять третій… Вождь народів на портреті. Тихо. Мати заніміла. В вічність з сином одлетіла. |
Положение о Клубе
Сделать стартовой
