Нема приколів цього світу, Щоб десь сидіти й тим радіти. Гукає світ помандрувати, Щоб було що фантазувати, Коли заглянуть в очі діти... Степ довкола - правда гола. Річка поле пропорола. Де неба синь горбами чахне, Де геть столицею не пахне, Жив Праведник на грані фолу: Бодяжив час, ростив бички, Пшеницю, кріп і бурячки. Так дуже праведний від Бога. Не переводилися в нього "Франковиковички" й качки! Ну а по осені - обжинки! Збирав зерно та різав свинки. І все товаром у столиці, З доставкою, як то годиться, Міняв на "лесіукраїнки"... В степи вертався не в Hyundai. І не кудись там на Гаваї, А пішки йшов, зганяв жири, На безпросвітлі хутори, Де світло в хащах потопає. Але там вірно мусиш жить. Коли побачив: хтось лежить - В канаві вимкнув навігатор. Чи п'янь яка? Чи літератор? Бо якось поетично спить... ...Скрутилась бубликом в канаві Жива душа в колишній славі. В торбину голову уперла. Сопить, знать точно, не померла. Пускає вусики курчаві... Він чоловіка розбудив. Пита: "Чого тут заблудив?" Мужчина белькотить цікаво... Про іже лаври, іже право. І "іже ж..." вірші городив! От, Праведник узяв небогу З собою разом у дорогу. Хай приживеться, не об'їсть. Би був би роботящий гість. За що й подякувати Богу! Отак нам знаний мандрівник, Як зі столиці тихо зник, У Праведника опинився. Неначе вдруге народився - Не майстер, та й не чередник. Взяв Праведник його служити: Те-се під свинками робити. Все дивувався: он же як Побачив світу неборак, Що став віршами говорити! Поет смикне трави бичкам, Налляє варива качкам, Зупиниться серед городу Й читає в голос якусь оду, Чи ще якийся філіграм. Ізвів на грець пуди паперу, В гусей усі гусячі пера... Тож гуси ладні були ловко Хоч зараз сісти у духовку! Мандрівнику "мастя" поперла. І на що вже ота столиця, Де Цар від люті скажениться? (Від недостатності гормонів Став шокером для міліонів!) Митцям тамтешнім воля сниться. Цар, було, упійме старого Артиста дуже Поплавського. Здере перуку й лису міну Вмочає в борщ, як цибулину! І реваншизм тут ні до чого... А коміків, на помсту люту, Садив в калюжі з каламуту. Й Ціляв в лоби безцінні яйця Від Фаберже, чи від китайців, Щоб не плодили сміх і смуту. Народників, не сміть радіти, Звелів запхнути у трембіти. Зірок естради взагалі Спустив із неба до землі, Щоби підвальні освітити. Розплавив тони казинаків Читцям і дикторам в ротяки. А Шустерайву - "live" творив: В штани відро смоли залив І приліпив хвоста до... торсу. Злобився Цар, як чорт чудив! Хоч, кажуть, чемергес не пив. То ж краще треба буть подалі, Й не потраплять на фестивалі, Що самодержець закрутив. Мандрівнику ж - рай як ніколи! Співай собі як ті Ґринджоли... Вікуйся біля свинок сидьма. Та там дружина була відьма. Повір брехні без протоколу! Отак у світі всяк буває, Що Праведник того не знає Яка змія живе під носом. Біжить від нього правда боса, Святі скрижалі оскверняє. Дружина рядяна у гладь - Почала супчики складать: Бовтянку з меду і сметанки... Чи то грибків (одні поганки), Щоби поета спокушать! Та і падлюча, хоч без рила, Поету пакості робила. Все лізла музою на очі, І ще й являлась серед ночі У чому мати народила. Як тільки Праведник із двору, Дружина зразу у потвору Вродливу й голу прикидалась. І всяк поету попадалась Для міркувань і розговору. Конфлікт, як правило, назрів. Всю правду Праведник уздрів. Схопила праведна рука За шиворот мандрівника. Гріх правди помстою горів: "Це ти отой паскудний любка, Кого шукає Цар і Дупка? Прижився в маслі, як калач, Поет-лінгвіст-перекладач! Ач, як тобі запала юпка?!" І здати перекладача рішив Царю без всяких баришів - Відправити туди лінгвіста, Де квітнуть мрії фаталіста. Аби підступник не грішив! Склав Праведник посилку вдалу Із броньового матеріалу. Мандрівника туди згорта, Як то шкідливого кота, Щоби послать по спецканалу. Та й відьма оди не забула В часи шабашного розгулу! Бальзам кида очми на рани... Й перо чарівне пелікана В посилку тайно утикнула. Ой, боронь Боже, те перо Стягати грошики могло... Положиш коло нього гривню, Вона засвітиться чарівно І щезне. Наче й не було! Столиця! Божа примадонна! Обійстя царської корони. Хоч вік ходи по Арсенальній - Схорони банкові й кав’ярні... Кав’ярні й банкові схорони. Всесвітній МВФ-ний Щур Мав у столиці свій гламур - Будівлю важну з прапорцями, Що висотою Фудзіями Вражав неперелазний мур... Цар до Щура всяк забігав, Коли грошву розтринь-кував. Мистецькі акції й гастролі Ковтали грошиків доволі, Та і бомонд багато крав... "Вельмишановний Щуре, пліз, Я не Алькаїд, не Грінпіс, Я бідний син Котигорошка... Позичте грошиків ще трошки." - Благав і плакався до сліз. "Окейя, гроші позичать?!!! I am is not Тереза мать!" - Так Щур на те відповідав І до мобілки припадав... "У тричі будеш віддавать!" Отак все тричі, та все тричі. В заставі вже і віск, і свічі. І край приходить не сяк-так... Цар кредитований жебрак! Ще й множину у злидні кличе. Та й не самотній. З ним плеяда Сподвижників - Богемна Рада! Переобранців інститут - Перебрання перевертут, Перевертепів кавалькада... Опсь! Рада - точно каламбур! Живе там вічний Балагур. Там є цілюща атмосфера, Щоб розмножалися химери Дефакто, Дебіл і Деюр. І в Раду цю, по спецканалу, Посилку броньову прислали... Залізний короб на сто п’ять. Щоб цю посилку розпилять Позачерговицю зібрали. Один забрався на трибуну, Пропонував пиляти струмом. А інший клявся бородою, Пиляти краще би водою... Й назвав колегу тягнидумом. Колега "жесть"! Відповідав, Колезі фігу-с показав. За що колега розізлився І по-феншую розходився. Й колезі ребра рахував... В азарті бойової хули Про ту посилку всі забули. І тільки Дупка не заспав, Броньовану посилку вкрав, А всім казав, що так і було. Він, розпилять броню-сталюку, Призвав освіту і науку, І всі елітні гарнізони Військових та спецохорони - Сяку-таку і бяку, й буку. Дивились на посилку з броні Всі у пагонах й безпагонні, Над нею золотом бряжчали Фельдмаршали і генерали, Уми з пардоном й безпардонні. Не піддається для розпилу Коробка. Ще й таємну силу Всім науковцям показала: У них річний бюджет украла! А у військових пільги збрила... То навіть Дупка страх пізнав, Коли експериментував: Поклав біля броні десятку - Мигнула й щезла без остатку... На всю столицю був аврал! Щур лють урчав: "Не може бути?" Й поклав з плеча мішок валюти. Ага, прокол! Мішок заблимав І наче привід з світу здимів. Щур верещав, як шибонутий! В столиці чуда мало й мало. Прийшло таке, що й не чекали - Всі кошти завертають ласти... І де те чудо вчилось красти? Так ловко і бюджет не крали. Притулить цент хтось випадково До спецоб’єкту броньового - Заблимає нікчемством цент І щезне все в один момент, Що й в гаманцях нема нічого. Столиця - Божа чарівниця. В ній чудом є люба дрібниця. То ту коробку із металу, Що ловко статки викрадала, Воздвигли "бюстом" у столиці. Тепер ходці за сотні миль, Несуть грошвицю звідусіль До металічної коробки. На ній же феміністок попки Без стрінгів дрицяють кадриль... Її вночі як скарб вартують. А денно збоченці ґвалтують. Ніхто не відає й на мить, Що в ній поет з пером сидить. І все побачене віршує. То став той Куб "викрадача" На кшталт: квадрат Малевича. Як символ - статуя Свободи, Як пірсінг - писк попси і моди, Як мрія - лампа Ілліча... В гідропросторах океану, В царинах Кука й Магеллана, Там де ні неба, ні землі, Бульки лише і коралі, Був острів дикий Пелікана. Ходи там голим і не гидко, Ба навіть з космосу не видко, Закутані в імлу і пар: Кусок землі (кілька гектар), Чарівний ліс і дівка - квітка. Жила в банановім палаці Царівна дівка Тіки-Цяця. Бурштинна - пензля Тиціана, Дочка старого Пелікана І муз, що тамички гніздяться. Жила собі, біди не знала, Макак пискливих розважала. Якщо вітрами місяць видми - Туди на раз злітались відьми, Щоб Цяця їх полоскотала. А ще на острові такому Є озеро в гаю лісному. Де відьми весело купались І пір’ям птахів обсипались, Сьорбнувши коки, бренді й рому. Та трапилось, хоч оптом згинь, Замість пір’їни грошик - дзинь! А там і гривня, ціла пачка, А там і доларів заначка, Мішок валюти. Й банк "Ірпінь"... За кілька діб, чи то годин, Ірпінь дістався до глибин. Забив все озеро грошвою - Немає відьмам водопою, Нема купелі із пір’їн! Біда весь острів сполошила. До Цяці відьми прилетіли: "Кому у світі втіх не йметься? Звідкіль грошва сюди кладеться? Чому ірпіниться без мила?" То Цяця карти витягає, Ірпінь на карти розкладає... Чи лялька то яка? Споруда? Чи кінострічка Голівуда? Хто той Ірпінь у світі знає? На картах Цяця: гиця-дриця! І в мить малюється світлиця... Ірпінь не лялька, не намисто, Ірпінь - ріка, вокзал і місто... За ним ховається столиця! На карти лише оком кинь: Там не один такий Ірпінь... Там Буча, Фастів і Гнедин, І Васильків, і Лебедин. Ого, Всього! З яких корінь? Яка така, ота царина, Від Бучі і до Лебедина? Ану, давайте всі сюди! Вилазьте відьми із води, Ліпіть брехню без пластиліну! О, Україна! О, місцина! Гетьманство з сотого коліна! Князівства тисячного гени! І там живуть аборигени В умовах фіто карантину... Так, в центрі древньої Європи Хліб сіль жують Єврокантропи, Із Гей-єм, з Будьмо-м наодинці! Так звані вільні українці, Комусь пани, комусь холопи. І всі вони в столицю пруться, За гроші перед містом гнуться. А вище кожного в них Цар - Спускає статки, лють і пар, І ловить відьом, баба Куця... О Україна! Не Росія! Там кожен Цар завжди месія! І ділиться вона навпіл - На лівий й правий вододіл. Дніпро між ними віковіє... Там мери з лівого на правий Плюють отруту без угаву, А мери праві в лівих теж Плюють, не розбирають меж. Так поділив канву лукавий, Що мерам єдності нема. Єднає їх лише зима. Бо тільки упадуть морози, Змерзаються і плачуть. Сльози - Ознака злуки без ума! Там в центрі куб, як перст стоїть. У ньому мандрівник сидить. І хоче того, чи не хоче, Все віршики свої тороче, Не зупиняється й на мить. А ще країна привлікає Таким, що розум витікає! Дірки там крупні поголовно, То ж розум витікає зовні До Конго, Манго чи Китаю... Царівна Цяця все це взнала І в мрію серцем поринала: Самій з’явитися в країні На правій й лівій половині! Про це у тата запитала. Гнівився татко Пелікан: "Не той ти вибрала канкан! Знай, де і з ким ти поведешся, Блошви такої ж наберешся! Танцюй тоді під барабан. Там же ж не Лондон, не Берлін! Живуть там Га і Геть, і Блін... Ніц ананасів і бананів, Лише якась Хана з Ананьїв, І та сховалася в полин..." Та Цяця на своє: "Поїду! Свою побачу Енеїду! Ще й визволю мандрівника Із броньового ящика! Зірву корости геноциду! Бач, плоть поета закували У бронь квадратну із металу! Так от, нікому не сховати Натхнення в куби чи квадрати! Поезію не вбити салом!" Зірвалася цариця-дівка, Покинула свою домівку. І через хвилі і простори, Через пустелі, ріки, гори, Стоптала не одні кросівки. Їй в поміч кидались дельфіни. Їй леви підставляли спини. Слони шлях в джунглях пробивали, Орли в пісках оберігали. Так Цяця йшла до України. Столиця п’є Дніпрові води, Законодавиця погоди! Бо що синоптики набрешуть - З столиці всі канали чешуть Про благодатності природи. І всяка акція й подія Освітлюється оком ЗМІ-я. На кожнім ЗМІ-ї є зарубка, Там значиться: "Так добре, Дупка!" Ніхто віщать без "так" не сміє. І навіть секс, що за півночі Віщають тим, хто портить очі, Де пухнуть й пахнуть попки й губки, На них тавро: "Дозволив Дупка, Все перевірено, робоче..." Так ЗМІ віщали, в ряди годи, Чудну феєрію з нагоди Якоїсь чинної річниці: "За внесок в розвиток столиці, Цар презентує нагороди". Таке важливе зібрання Зібралося іще зрання. Тут були всі вагомі VIP-и, Задрипанці і незадрипи... З Європи й Азії дурня. Попи кадилами кадились, Салюти градом в небо бились. Дупка в Діорі, Щур в Кардені. А Цар у Сені, чи В Лорені - Як завше, назви ізкрутились. Трублять фанфарами акорди У всіх як стяги - важні морди. Цар нагороджує, вруча... І починає з палача - Медалькою "Святий і гордий". Медальки сипались й конверти, З ними звання: "Святий і впертий", "Святий і злий", "Святий і ясний"... І тут, як спалах дня прекрасний, З’явилась Цяця! Файна... Вмерти! Цар нижню щелепу впустив, Аж дві медальки загубив... Щур ледь не вистрибнув з Кардена, А Дупка став як жах зелений, Потім збілів, і затремтів. У трьох в них очі, яко сливи, Вогнем пристрасним спокусливим Набрались у єдину мить. А Цяця як конфуз стоїть, Промінням сяючи вродливим. "Ти що за цяця?" - Цар питає. Та Щур його перебиває І вже до Цяці з підтанцьовкой Наскочив вишукано й ловко: "Рlase, is madame, я вас вітаю!" А Дупка злобство затаїв. Він план таємний сотворив: Щоби Щура загнать під варту, Царя довести до інфаркту! Бач, як царівну полюбив! От творить що кохання сила! І Цяця фарт Царя змінила. Цар зруйнував всі шибиниці Митців всіх визволив з темниці. Став клеїть коням з гриви крила... А Шустерайву "live" задав - Телеканал крутий продав... Ще й наказав, щоб щучий Дупка Не таврував свої зарубки, А "лайв" свободу транслював! Одмив всіх коміків з болота, Щоб сміх плодили по суботам. І все до Цяці: "Диво миле, Чого б іще тобі кортіло? Все зроблю - то моя робота!" Щур від Царя не відставав. Він мур на камінь зруйнував. Списав кредити МВФ-у, Послав до біса свого шефа, А Цяці персні дарував. "What is, my golden, щоб хотіла?" А Цяця чесно говорила: "У мене справа, воля неба - Поета визволити треба. Так совість світу повеліла!" "Яка там совість, сором, срам?! Для тебе, мила, світ продам! У нашім світі, не секрет, Хто має гроші, той й поет, Той і Шекспір й Омар Хайям!" ...Так, світ бездушний запустили Поетів у метал закрили, Воздвигли зраду і зневір’я. Дійшло до того, навіть пір’я У папірці перетворили!... А Цар, з куточку: "То не я! То М-органи і їх сім’я... То Щур і всі його кредити Бажають світом володіти! А я для них також ... ніхто!" Такі розмови Дупка знав І в Інтерполі закладав... Під варту Щур таки потрапив, А Цар указик нацарапав - Себе з посади, з дуру, зняв... Он як воно перевернулось! Країна в вибори пірнула! Для України вимір - вибір: Чи вектор Альпи, чи то Сибір... Куди-небудь, аби не дуло. Зірвалась дійством вся країна Від партій до - громадянина. Ще й відьмам пропозицій куча У виборах приймати участь... Бо це ж і їх землі шпарина. А хитрий Дупка гав та гав, Він Цяці злет пропонував: "Ставай на царство царювати, Я буду всяк допомагати, Такий тандем ще світ не знав!" Та Цяця розумом не хила Цю пропаганду відхилила: "Таки поможеш, потім зрадиш, Мене в Лук’янівку посадиш... Я за поетом приїздила!" От той поет! Невільник броні! Як мандрівник потусторонній, Всяк Дупці портить інтерес І план, і виборчий процес. Хай йде до Фені, чи Єдроні! Про те не знав і сам Мінюст - Вандали зруйнували "бюст". Списали акт на комуністів, А ті на націоналістів... Лиш парував словесний дуст. Нема сталевої коробки. Сховали феміністки попки. І лише Дупка знав: майнув Куб в Маріїнську глибину! Хай Цяця скаче, хоч і гопки! Образа Цяці в серце сіла, Зібрала відмів і звеліла Їм розгорнути пропаганду Таку, щоб навіть і в Уганду До влади Дупці не кортіло! І був канкан, і був майдан. І Дупка вже тепер не пан... Письменник! Пише мемуари Десь у Росії, де є нари, А може втік у Казахстан. Верталась Цяця сумно-фея. Колишній Цар сльозу за нею Пустив і пальчиком протер. Він теж тепер пенсіонер І також пише ахінею... А Щур потрапив в Улан-Батор! Як то всесвітній літератор, Заяви пише в фонди змістом: Не він є антиглобалістом, Не він Алькаїди фундатор... Додому Цяця поверталась Їй і зоря не посміхалась. Її верблюд сумну будив І сорок днів в пісках водив, Щоб від печалі лікувалась. І ось вона прийшла до татка. Там у дворі стоїть, як хатка, Покритий пальмою намет - А в нім, не вірити, чермет! Залізний бокс! Оце загадка! Загадку викрив Пелікан: "Я обшукав весь океан, Поки знайшов оце добро... У нім лежить моє перо... І твій, мабуть ще, графоман..." Все засміялося довкола. Все небо сипалося долу. На сонце падали кокоси І ґвалт стояв сміхоголосий Як на фіналі по футболу. Та спершу тато короб взяв До озера й пустив на плав. Щоб гроші броні доторкнулись І власникам своїм вернулись - Хто скільки клав, той тільки й мав. Вода знов світлом заблищала. І цяця першою ступала У озеро краплин чарівних - На те вона була царівна, Мандрівника яка чекала... Секрети світу з неба впали. Царівна бронь поцілувала... І короб з броні-сталі трісь, Розсипався і хутко дівсь, Туди, де жаба цицьки дала. В воді з пером в одній руці З безмежним щастям на лиці Стояв поет і мандрівник, Як перед бабою мужик - Жував ногами камінці... То далі вже складать не треба Віршами мову волі й неба. Два серця збились у одне Єдине мариво чудне, Що зорі кликали до себе. А десь в Ірпені грошик - дзинь І появився банк "Ірпінь." Гикнулось Дупці. За підкладку Йму вернулася десятка... От дурень був - мільярди б скинь! Щур подив свій не міг роззути: Йому пристав мішок валюти. Писать заяви перестав І десь щасливчик учесав, Туди, куди не може бути... Фінал в цій казці Хеппі-енд. Та є іще один момент. В степу, де Праведник бодяжить, А жінка-відьма трусить сажу, Живе у них інтелігент. Складає вірші, як намисто, Тягає сало й м’ясо в місто, Над ліжком виставив портрет І написав "І цей поет Спочатку свиням ноги чистив!" 2013р. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
