Орлиний клекіт і ведмежий рев, Травневих крон вечірній шелест мрійний,- Я знаю мову звірів і дерев, А от людей – не дуже розумів я. І шурхіт хвиль, змиваючих сліди, Струмка дзюрчання в березні блідому – Я знаю гомін вітру і води, А от людський – здавався невідомим. Сузір'їв шепіт, світло неземне, І Місяця вечірня колискова – Я знаю мову Сонця і планет, Людська ж – була чужа для мене мова. Стеріг туман зелений сон полів, Простерла ніч над нами теплі крила – Мене забрали вири дивослів, Коли зі мною ти заговорила. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
