* з підвального циклу

Маріванна хвилювалася. А хіба тут не будеш хвилюватися? Бо хоча й все було відрепетируване кілька десятків разів, справа була серйозною: перевірка від міністерства! А, значить, все мало бути просто ідеально.

- Красноярцев, слова не забув?! – рявкнула вона на низенького хлопчика років десяті з білявим волоссям.

- Нні, Маріванна, - промимрив він.

- Дивись мені. Щоб цього разу без вибриків!

- Їдуть, їдуть! Вже тут! – голосно, хоча й пошепки, сповістила Ангеліна Карлівна – заступниця директорки.

- Пааааамісцях! – скомандувала Маріванна.

Вони зайшли: невисокого зросту повноватий дядько років 50-ті та, трохи позаду, Маргарита Адольфівна – з гороно.

- А це – наш найкращий центр підготовки! Ой, тобто школа, - відрекомендувала Адольфівна. – А це *у присутності керівництва різноманіттям словникового запасу вона не вирізнялася, бо ж всі матюки були під забороною* – наша славетна директорка Маріванна. Без неї тут би нічого не вийшло.

- Таааак, - протягнув чоловічок. – Ну, показуйте, Маріванна, розказуйте.

- Наша школа створена за спеціальним наказом нашого президента, шановного Владіміра Владіміровіча, й ми тут виховуємо майбутню еліту Росії, саме тих, кому належить повертати країні її велич, - поправляючи сукню, яку вона купила собі ще наприкінці 80-х, відрапотувала Маріванна. – За цей час ми провели серйозну селекцію, адже не всі витримують наші…

- Тааааак, - перебив її чоловічок. – Теоретичну базу ми знаємо. Давайте фактаж. Ось ти, хлопчику, - він повернувся до Красноярцева, - ким тим станеш, коли виростеш, про що мрієш?

- Я хочу статі пілотом, товаришу перевіряючий, - виструнчившись почав Красноярцев.

- А для чого?..

- Щоб літати та вбивати. Мрію зруйнувати велике місто! – завчено відтарабанив Красноярцев, віддано споглядаючи прямо в очі чоловічкові.

- Це Саша, один з найкращих у класі, - пояснила Маріванна.

- Хорошо. Це хорошо, Сашко, - чоловічок посміхнувся, та несподівано задрав хлопчику сорочку та поцілував того у живіт.

- Ну а ти? Так, отой, у другому ряду, - чиновник розвернувся на 180 градусів та вказав на високого хлопця з короткою зачіскою, котрий ховався у дальніх рядах. - Ким ти будеш?

На обличчі вихованця, який, схоже, не був обдарований хоча б краплею інтелекту, з’явився зосереджений вираз обличчя.

- Ви нас вибачте, будь ласка, - почала лебезити Маріванна. – Це Биковський, він в нас зірок з неба не хапає.

- Яааааааа, - почав Биковський, явно зосереджуючись, щоб видати хоч якусь фразу. – Хочу баб їбать!

У повітрі повисла тиша. Схоже, від Биковського такого ніхто не очікував.

- О! – посміхнувся чоловічок та підійшов ближче. – Це добре. Одружитися хочеш, так?

- Нєєєєєєє, - протягнув хлопчик. – Баб їбать. Й щоб багато.

- У роту ґвалтівників зібрався? – запитав чиновник.

- Таааааааак, - радісно сказав Биковський, розтягуючи неприємне обличчя у широкій посмішці. – Баб їбать. Дааааааа.

- Ну ось, - чоловічок повернувся до Маріванни. – А ви ж казали, «зірок не хапає, відстаючий»... Приклад! Як звати казака?

- Ромчик він, - автоматично відповіла Маріванна, яка аж ошаліла від спритності учня.

- Оце я розумію, Ромчик! – усміхнувся чиновник. Й припіднявшись, щоб дотягнутися до вуха Маріванни уточнив, – Ви тільки з нашими афродизіаками не переборщить, щоб занадто рано не втратити цінного хлопця.

На Ромчика з зацікавленістю подивилася дебела дівчина Ольга з першого ряду:

- Й правда любиш їбати? – перегнувшись назад запитала вона.

- Таааааак, - все з тією ж посмішкою відповів Ромчик.

- Рота ґвалтівників… А це перспективно, - подумки зауважила Оля Пінясова, й додала у голос, - Ти після перегляду новин про Владіміра Владіміровіча, заходь у жіночий туалет, я там Лєнку з третьої кімнати зачиню.

- Таааааак, - віддано протягнув Биковський.

- «Сволочі», кажете, колектив з безпритульників?.. – посміхаючись сам собі казав чоловічок по дорозі на Москву. – Та ми виховали відбірну націю: жодної думки та жодних сумнівів. Лише найбільш ганебні людські інстинкти, які ми їх навчили не стримувати, а доводити до гидкого абсолюту. Ця Маріванна дійсно знається на вихованні. Недаремно ми її зі свиноферми витягнули. Такий талант міг потонути у гної…

Попереду вже були видні купола Храму Христа Спасителя...