Це я просинаюсь Від дотику людини Або від сонця проміння Або від шуму дощу Що краплі його падають на стріху І б’ються із стуком І потім той стукіт в моїй голові Я піднімаю її з білої хмарки Легенький дотик справжньої реальноcті Як вранішній страх Що краплі його повзуть по мені І розпливаються маревом В сонних очах І втримує мене на ліжку Лякаюча можливість падіння Стискаючи руки З морозною чуйністю І схиблені думки Вештаючись десь поруч зі мною Боючись не вгадати Коли це буде справді безболісно Коли я більше не буду падати. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
