...

- Ти де?

- Я тут. На кухні!!!

- Що ти там робиш?

- Що, що?! Посуд мию. (Тихо). Не до вподоби мені сьогодні ваші теревені слухати…

- Йди-но сюди хутчіш! Татусь, здається, щось цікавеньке надумав розповісти!

Побурчавши трохи, Даринка все ж приєдналася до сімейного кола у вітальні. Сьогодні був Святвечір – час, коли сім'я, хочеться того її членам чи ні, збирається докупи і робить вигляд, що вона щаслива. Необхідний рівень задоволеного вигляду, незалежно від попереднього настрою учасників цього обов’язкового заходу, досягається за допомогою алкогольних напоїв. Однак вісімдесятидворічна бабуся – глава родини – завжди забороняє усім «чокатися», мовляв, таке велике свято зараз. Щороку всі їй повторюють, що ніхто не помер, а тим паче народився, бо все ж таки Різдво Христове, а бабуся все одно «гне свою комедію», то вже ніхто їй і не перечить.

Цього року з алкогольного на столі стояв лише коньяк, тому цілком природнім задавався той факт, що ним мали звеселятися всі присутні, хоч би як скептично не відносилася бабуся до вживання алкоголю двадцятирічної Дарини, мовляв, ще встигнеш, і не треба мені тут дитину споювати. Хто кого споював, Даші було не відомо, бо вона вже хотіла скоріше позбутися свого флегматичного настрою і пила зі всіма, тим паче, що кінська доза їй би все одно не дісталася. А коли їй набридло займатися цією, скажімо прямо, сумнівною справою, вона вирішила зайнятися суспільно корисною працею – і пішла мити посуд.

А от татусеві сімейства кінська доза навпаки прийшлася до смаку, і, спекулюючи своїм життєвим досвідом, він помножив її на декілька чарок прихованої горілки з-за пазухи. Звернувши увагу на цей факт, можна було б здогадатися, звідкіля в нього прокинулася надзвичайна говірливість і тенденція до роздумів Цього разу він почав родинний полілог, сфокусувавшись на майже порожній пляшці коньяку і промовивши: «Коньяк. Ви колись замислювалися над тим, що означає це слово… Як багато в ньому криється…» Це був пролог. Оля, Даринчина двоюрідна сестра, відчуваючи, що розмова буде цікавенькою, покликала останню на цю виставу свого батька.

А таточко навіть і не думав припиняти потік своїх геніальних спогадів:

- Це були сімдесяті роки. Я хлопець був привабливий, ну точнісінько як і зараз. Дівки до мене липли, як до браги – свині. А все чому? Бо я ще й патякати вмів доречно. От сидимо ми в когось у гостях, я привіз тоді з Польщі пляшку бренді… така назва була дикунська для нашого народу, а я ж модний, видний, чимало не інтелігент, і курс веду до галасливих дівиць: «Дамочки, а давайте наллю вам бренді закордонного», а вони: «Та ну тебе, та брендя мабуть міцна дуже, краще коньячку по п’ятдесят». От тут вони мене за живе й схопили. Вніс я, коротше, ясність у цю темну справу, пояснивши, так би мовити, аудиторії, що бренді з коньяком поняття абсолютно однакові, точніше, те виноградне бренді, яке я їм пропонував.

Дядькова розповідь нагадала Даринці про нещодавно знайдену в глобальній мережі інформацію про історію походження коньяку. І почала знаходити сенс навіть у цій п’яній розмові. Взагалі, люди на підпитку, тепер здавалося їй, завжди кажуть правду, ту, яку зазвичай не можна виказати в обставинах повсякденності; а іноді їх думки є такими оригінальними та тверезими, що будь-який професор лікті гризтиме, якщо звісно почує ці ідеї. Натхненна такими роздумами, Даша продовжувала слухати історію про молодого серцеїда:

- Дівки вони завжди дівки, їх тільки розумом потіш – і вони одразу тануть. Недаремно кажуть, що жінка любить вухами. Я цю «тєму», як ви зараз кажете, «просік» і знайшов раритетне видання, здається, з приводу щось там кулінарії. Ото там і було написано про традиційні алкогольні напої. Не було ж тоді цих ваших інтеренетів! Складніше було, але краще, як на мене. Можна хоч за свою долю не переживати: всі рівні, всі пролетаріат, всі працюють чесно. Ой, ну то таке. Коротше, написано було там, що назву свою коньяк отримав за йменням міста Коньяк…

- Регіону Пуату-Шаранта, департаменту Шаранта у Франції, з яким пов'язують його історичне минуле, - незбагненно для себе та оточуючих як піонерка виголосила Даринка.

- От уже ж Дашка в нас нацькована! Га! А я що, вже розказував колись?

- Татку, якщо людина знає про історію походження коньяку, то це не обов’язково значить, що тільки ти міг їй про це розповісти, - стала на захист Даші Оля.

- Нє, я не зрозумів, ти що, сумніваєшся у інтелектуальних здібностях рідного батька? Га?! – Гримнув розповідач захопливої історії.

Всі чомусь притихли. Даша вже була не рада, що взагалі голос подала. Оля встала і демонстративно пішла, виказуючи неприязнь до підвищеного тону. Даринчина мама з сестрою теж кудись порозбігались. В кімнаті залишились тільки ті, хто міг повноцінно осягнути всю глибину об’єкту розмови: власне сам оповідач дядько Петро, його племінниця Даша і, зрозуміло, бабуся Марія, яка завжди знала все і могла підтримати будь-яку розмову, не зважаючи на свою компетентність чи некомпетентність у питаннях, що обговорюються.

Даша не наважувалась взагалі видавати якісь звуки, а от бабуся зацікавилась у предметі бесіди і одразу ж запитала в зятя, що ж там за однаковість бренді з коньяком. Дядько Петро задоволено (чисельність слухаючої його аудиторії не була особливо важливою, тому він був радий, що його хоч хтось слухає) продовжив свою перервану оповідь:

- Маманю, от тільки ви толкова людина! Я ж от і кажу, що сама французька назва нашого головного напою вечора «коньяк» є невипадковою. Це так називалося місто. Зрозуміло, місто Коньяк?!

- Серйозно? – співпереживаючи перепитала баба Марія.

- Так точно! – відповів приязний зять. Так от. Географічні кордони виробництва і технологія виготовлення цього прекрасного напою суворо визначені. Це значить, що про те, як, коли і де робити коньяк, написано навіть у законодавчих актах. Ось воно як!

- Ну й дають ті французи. Вєчно як шось вигадають, то хоч стій, хоч падай. Ой, фух. Це ж надо таке! Це все одно, що в нас у якомусь законі написали, як, де й коли гнать самогон!

Ця репліка дядькові Петру точно прийшлася не до душі, тому він ляснув по столу і дратівливо рявкнув:

- Попрошу! Порівняли самогон і коньяк! Нечувано!!! Ви хоч знаєте, як його роблять? Це ж вам не горілка навіть! Хоча в нас, мабуть, і такі є, що й коньяк гнати навчилися… Але запам’ятайте раз і назавжди: ні один зі спиртних напоїв інших країн, окрім Франції, не мають права називатися коньяками на міжнародному ринку. Це написано у законі, підкреслюю!

- Вибачте, - сором’язливо втрутилася Даша, - так що, виходить, те, що ми оце тут пили тільки-но, не коньяк?

- Ну звісно, мала! Допетрали нарешті!

Бабуся не зрозуміла, хто і що допетрав, але сиділа із виглядом експерта, напружено насупивши брови, задумливо витягнувши рота і швидко кліпаючи очима. Але Даша, здавалося, сповнилася ентузіазму:

- А що ж це тоді ми пили?

- Тю, ну дистильоване вино! Жарт. Взагалі, скажу вам, необізнаним, що коньяк – це конкретний напій, що виготовляють тільки у тій Шаранті, про яку ти так голосила. От і все. Урок закінчено, йдіть додому.

- Постривайте, а чому написано «Коньяк»?

- Ну в наших алкогольних магнатів нема фантазії придумати іншу назву цій пародії на справжній шедевр. «Мартель», «Ремі Мартен», «Хенесі», «Курвуазьє»… Оце справжні коньяки.

- І ви куштували ці шедеври?)

- Ще б пак! Того разу я дівкам привіз пляшечку «Хенесі», а вони, дурні, побоялися його пити…

- Я б не побоялася пити справжнє та оригінальне замість тієї гамули, що нам пропонують місцеві виробники…- Фантазувала Даринка.

- Це ти зараз така розумна, а якби я тобі не сказав, що ти не коньяк оце пила, ти б і не знала!

- Так, не знала б… спочатку, а потім знайшла би ще інформацію про коньяк в Інтернеті… Та не ображайтесь ви, дядьку Петре, мені дійсно було приємно дізнатися це саме від вас.

Дядечка трохи збентежила репліка племінниці, але йому було приємно почути ці слова своєрідного визнання рідної людини, і він мало не розплакався, але мужньо стримав себе, бо, як то кажуть, чоловіки ж не плачуть.)

Даринка цієї хвилі ніжності не помітила, тому залишила дядька наодинці з бабусею та пішла до своєї колишньої кімнати, яка ще раніше належала її тітці з дядьком Петром. Відпочивши трохи на канапі, Дарина почала продивлятися невеличкий книжковий стелаж у пошуках цікавого раритетного видання, яке у бабусиній квартирі цілком можливо було знайти. Аж ось вона наштовхнулася на товстелезну книженцію, стару та обшарпану, і намагалась її витягти з полиці. Справившись із поставлено метою, вона звернула увагу на щось виблискуюче від лампочки вглибині стелажу. Вона протягнула руку і на дотик визначила: ПЛЯШКА. Витягнула – і ознайомилася з іншомовною назвою: «Hennessey»…

Ще мить – і вона вже кричала на всю оселю:

- Бабусю, що тут робить коньяк?!

… Бо пляшка була тільки наполовину порожня. Бо Даша знала, що не все те – коньяк, на чому написано «коньяк»…