Я твоя, коли п’янкий світанок ,

тихенько стукає в вікно,

коли веселий сонях у неба дивиться сукно.

Я твоя,

коли нарешті день стиха і лиш душею тліє,

коли ніч, зоряні квіти, розкривши хустку гріє.

Я твоя,

коли ще юні вишні весільні одягнуть вінки,

коли тополя, зелені й білі змінює хустки.

Я твоя,

коли з туманом розмовляє пожовкла вже долина,

коли червоними слізьми прощається калина.

Я твоя,

коли зима від сліз на шибках залишає сіль,

коли сніги холодну розстелюють тобі постіль.