Я довго так тебе чекала, I тіло не жило, душа була пуста, Медові губи скрізь шукала, Щоб поцілунком пробудив мої вуста. В обіймах ніжних потону, В п’янкім я загублюсь волоссі, І сонячним теплом зітхну, Немов зернятко у пшеничному колоссі. На відстані твого відчую серця дотик, І від уяви твого тіла затремчу, Немов в кохання струм, вткнутий дротик. Ти лиш поклич – я вмить до тебе прилечу. Коханий мій! Давай полинем в забуття! Щоб я змогла не тішитись,а смакувати. Повір, ніколи нас не роз’єдна життя. Тіл і душ злиття ми будем вічно святкувати. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
