Сиротенко(Вербицький) Володимир Васильович
Народився я 9.04.1941 у півтора тисячолітньому Чернігові, де мої предки відомі з 14 сторіччя. Мати моя ,Вербицька Ірина Миколаївна ,студентка педінституту, була розстріляна у тому ж 1941 році. Батько, той самий майор радянської армії Сиротенко Василь Трохимович, що врятував від Сибіру Карела Войтиллу ,виховував мене тільки рік по війні. Під загрозою звинувачення в мародерстві(майбутній Папа Римський подарував йому кілька стародруків , врятованих з розграбованих книгарень) батько вимушений був перевестись спочатку до Калузького педінституту, а після захисту дисертації до Пермського університету. Я залишився з бабусею –Євгенією Львівною Вербицькою-Кулішевою ,яка самотужки випестувала-виховала мене. Мої ровесники мріяли про престижні професії .Це був час, коли мрії збувались .Всі мої однокласники поступили в ті інститути ,про які мріяли. Я не мріяв ні про яку престижну професію. Я просто знав ,що буду письменником ,як мої вуйки –Марко Вороний, зниклий в ГУЛАзі в 39-му та Євген Вербицький,що повторив його долю в 51-му,як дід, автор першого перекладу “Інтернаціоналу” Микола Вороний ,як прадід, автор слів “Ще не вмерли України ні слава ні воля ”Микола Вербицький, як прапрадід Пантелеймон Куліш...
Здійснились мрії майже всіх моїх однокласників. А от я письменником так і не став. Хоч вчився у школі і відмінно, йшов на золоту медаль, та на випускному іспиті з української за твір ”Тарасове Сонечко”(Про дочку Ганни Закревської від Тараса Шевченко) вліпили кола і двійку в атестаті .Поки бабуся вела громадянську війну з Облвно ,довелось поступити до Київського технологічного інституту харчової промисловості ,де української взагалі не було. Та бабусина війна закінчилась перемогою .Після візиту до друга її юні - Міністра Павла Тичини, мені таки переглянули того кола(бабуся віддала Тичині своє листування з Марієтою Шагінян по Шевченку) і я отримав медаль і ще один атестат ,з яким і поступив до університету. Вимушений одночасно навчатись в двох вузах ,не тільки не блищав великими успіхами, а навіть більшість викладачів не знав в обличчя і міг у КТІХПІ здати політекономію, думаючи що це іспит з історії КПРС. Правда , і там і там виступав на студентських вечорах з віршами. Раз за ті вірші наш університетський комсорг Славко ,на прізвисько „ горобчик” ледь не вигнав мене з комсомолу. Було це ,коли підняли ціни на масло та м’ясо .От я і виступив з віршами, які починались” Бились, бились, бились в истерике: “догоним по мясу и маслу Америку! “Кричали об этом везде ежечасно, а в результате – ни мяса, неи масла”,а закінчувались: “Товарищ рабочий! Брось думать о мясе, одной кукурузой тепер наедайся! А в утешение, кутайся в штапеле... Слава! Слава! Хрущову и Партии.”...
Від виключення з комсомолу, а це означало і з університету, врятувало тільки те ,що друг сім’ї Вербицьких - Дмитро Михайлович Прилюк ( він тоді був парторгом), переконав те бюро ,що для них самих краще зробити вигляд, що нічого такого не було і в університеті з ідеологією все добре...
Після закінчення КТІХПу був розподілений техноруком Костопільського райхарчокомбінату , одночасно проходив стажування в районній газеті “Ленінський шлях”. Після того ,як сторінка цієї газети з моїм віршем “Шпали”(командарми революції загинули, кладучи шпали залізниць в Сибіру, а ті хто на них доніс-при орденах та чинах) була передрукована в Канаді, а вірш озвучила “Свобода”, мене витурили з Костополя, університетського диплома я вже не отримав (пригадали ще й ті мої виступи на інститутських вечорах)
Повернувся в Чернігів ,влаштувався до спиртогорілчаного об’єднання ,звідти мене запросили до регіональної лабораторії Держстандарту. у 1972 році поступив до заочної аспірантури Держстандарту , розробив нову методику перевірок дотримання стандартів по горизонтальному принципу. Начальнику-комуністу не сподобалось ,що мене, безпартійного, безперервно запрошують на наради до 2-го секретаря обкому партії ,його ж і по запису не пускають. Довелось звільнитись по його власному бажанню і влаштуватись в облспоживспілку, звідки поступив до аспірантур при кафедрах продтоварів Київського (заочно) та Львівського (стаціонар) торгово-економічних інститутів.
Науковий керівник ,Київський професор Міцик В.Ю. запропонував зайнятись дослідженням комбінованих жирів. Будучи не товарознавцем, а технологом, замість цього розробив новий вид штучного масла .Ви їли подібне .Цей сурогат тепер зветься “Фінея”. Позаяк ні я, ні мої колеги не змогли розробити аналізи ,які дозволили б відрізнити цей маргарин від справжнього вершкового масла ,Міцик запропонував тему по шинковим консервам. Я знову замість товарознавчих досліджень запропонував нові види шинкових консервів .Дослідні взірці робив спочатку на Львівському м’ясокомбінаті ,а після дегустації у тодішнього Міністра Володимира Юхименко, мені запропонували продовжити досліди у Москві на експериментальному заводі ВНДІМП, де робили консерви для космонавтів та на Раменському м’ясопереробному підприємстві Кремлівської райспоживспілки. По тодішнім правилам стандарти та технологічні інструкції на шинкові консерви мав право підписувати тільки Міністр м’ясної промисловості СРСР Антонов.
Майже рік я витратив на збирання віз у республіканських та союзних відомствах та главках. Коли зі всіма візами прийшов до Антонова ,міністр підмахнувши, не дивлячись, папери , запитав, з якого часу я працюю у ВНДіМПі і чому він не знає мене в обличчя .Після відповіді ,що я ніколи не працював у ВНДіМПі ,а вчусь в кооперативному інституті, він страшенно розлютився ,бо чомусь вирішив ,що я студент колгоспного вузу .Вигнав мене з кабінету, порвав документи і наказав помічнику дати вказівку всім інстанціям і на поріг мене не пускати з тими технологіями ,над якими десятиріччя безрезультатно б’ється весь ВНДіМП.
Як раз в цей час у Москві проходив Конгрес наукових робітників м’ясної промисловості .На тому конгресі мій московський науковий керівник д.т.н. Юзеф Заяс познайомив мене з директором югославського інституту м’яса Джьорджьєвичем та редакторами польського і чеського м’ясних журналів ,яким я і передав примірники інструкцій ,та чернетки звітів по тим моїм шинковим консервам ,що залишались...
На Роменському підприємстві на той випадок з Антоновим не звернули уваги. Призначили мене в.о.головного технолога ,подали через Московське об’єднання м’ясної промисловості заяву до Центроспілки на моє розподілення. Та перед самим розподіленням мене забрали з роботи та привезли до зам. Голови КГБ Семена Цвігуна (куратора Раменського підприємства ), який звинуватив мене в Державній зраді –несанкціонованій передачі на Захід незапатентованих розробок і тицьнув мені до носа лист від Джьрджієвича про те, що “елементи наукових розробок використані при розробці нової прискореної технології шинкових консервів, яка впроваджена югославськими заводами, за що мені належить 28000$ “ .Мене чекала висилка на посаду змінного технолога до Семипалатинського м’ясокомбінату .На щастя, мій брат у других Олексій Вербицький працював тоді референтом Олександрова (Перший помічник Брежнєва) і влаштував мене на прийом до тодішнього секретаря по кадрам Костянтина Устиновича Черненко .Після втручання Черненко, Генеральна Прокуратура змусила Центроспілку повернути мене до Львова .Єдине ,чого домігся Цвігун , це того ,що мене розподілили на найнижчу наукову посаду, без надії на захист дисертації і квартиру .Так проіснував до 1988 року, коли мене перевели на посаду ст..н.с.кафедри товарознавства продтоварів .Мені дали змогу не тільки захистити дисертацію, а й впроваджувати свої розробки на підприємствах України, Литви та Росії. Впроваджуючи винаходи облітав - об’їздив майже весь Союз, був записаний у найвідоміших бібліотеках СРСР ,де шукав матеріали про Шевченка та предків...
Після того ,як Союзний науковий тижневик “Поиск”(№42 за 1990) надрукував про мене величезну статтю “Едисон, гасите свет!” ,отримав запрошення з Павлоградської філії Дніпропетровського концерну “Синтез” з пропозицією впроваджувати основні положення своєї докторської дисертації “Безвідходні технології сільгоспвиробництва” під їх егідою .Ми майже створили такий безвідходний комплекс в селі Лаптєво ,Сернурського району Марій-Ел .Встигли збудувати зернопереробний комплекс з млином, олійницею та круподернею, молокопереробний комплекс з масло-сир цехами і цехом згущеного молока, м’ясопереробний комплекс з ковбасним цехом , м’ясоконсервним цехом та відділеннями бульйону та гематогену, і цехом первинної обробки шкіри. На цьому роботи припинились з-за розпаду СРСР і виходу України з рубльової зони. Павлоградці перевелись до Москви, я ж якраз отримав останню в інституті державну квартиру і переїздити до Москви не схотів .Подав доповідні ректоратам провідних львівських вузів з пропозиціями по покращанню господарки в харчопереробній промисловості і отримав запрошення від ректора сільгоспінституту створити консорціум, подібний Павлоградському, на базі малого державного підприємства Катет при сільгоспінституті .Став працювати над докторською дисертацією”Комплексні безвідходні технології переробки сільгоспсировини, як основна складова оптимізації землекористування”.На основі “КаТеТу” ми створили міжвузівський агроконсорціум, в якому працювали вчені зооветакадемії, політехнічного та лісогосподарського університетів.За час роботи в цьому агроконсорціумі з 1992 по 1996 рік ми створили 8 колгоспних підприємств по переробці м’яса , молока, зерна. До безвідходних комплексів не дійшли , бо після знищення в країні колгоспів, агроконсорціум збанкрутував з-за відсутності замовників .Створив власний неприбутковий аграрно-інжінірінговий, науково-технічний центр .Ставлю сільгосппереробні підприємства для сільських кооперативів та фермерів .Надаю безкоштовні консалтингові послуги по всім питанням малої сільгосппереробки. Я науковий оглядач „Всеукраїнської технічної газети” та „Фермерського господарства” .Друкую оповідання та есе як у українських виданнях „Сільські вісті”,”Визвольний шлях”,”Українська газета”,”Свобода”,”Факти”,”2000” так і в російських журналах”Химия и Жизнь”,”Родомысл” „Русский журнал”, ”Русское поле”,”Руський переплёт”, „Ёж”,”Большая игра”, ”Молоко”, ”Подъём”.
Одружений .Маю двох синів – один з відзнакою закінчив магістратуру „Львівської політехніки”.
К. т. н. Сиротенко (Вербицький) Володимир Васильович
sirotenko@polynet.lviv.ua tel 223-00-03
|
|
Положение о Клубе
Сделать стартовой
Написано рецензий: 0
