Жила-була одна сім”я: мамо, тато, сестричка і я. Я була неслухняною: лінилась та грубіянила. Але одного суботнього ранку, Після смачного мого сніданку, я пішла у двір погратись (посваритись намагатись). Я тут думаю - пройдусь, але йшов один дідусь. Раптом, впав він, підскользнувсь. Ну а я що? Я сміюсь! Сміючися я сказала: "Що дідусь, здоров’я мало? Щось багато стало в нас, бабусь та дідусів, що підскользнувшись впали, на льоду присів! Так вам і треба!" подивився він на мене, і сказав: "Запам’ятай мала - ввічливість всьому голова!" Я хотіла посміятись, і побігти далі гратись, але щось кольнуло в серці. А дідусь зайшов за дверці. * * * Ось граються діти, розквітають гарні квіти, і цвітуть мімози. А у мене на щоці, ні, це не вода, ні,ні! Це у мене сльози... Ввечері у ліжку, я довго не засинала, і провину я свою, добре відчувала. Я вже не була такою: лінивою грубіянкою, і перше що зробила я, прокинувшись зранку я, вибігла на вулицю. А там підсковзнувсь, той же дідусь. А я вже не така - Я вже не сміюсь. "Обережно ви вставайте, я допоможу, давайте, Он лавка, бачте? Дідусю, пробачте!" * * * Біля ліжка, на підвіконні, зацвіли мімози. А я ще довго не забуду свої дитячі сльози. Запам’ятайте діти ці слова: Ввічливість всьому голова! |
Положение о Клубе
Сделать стартовой
