Годуєш мене запашним своїм хлібом.
Чорнозем – твоє найрідніше з багатств.
Як вдячний квітучим каштанам і липам!
Хіба не із Ольвії родом Пегас?
Летючі мости розглядають довкола,
куди твій Славутич проторує шлях.
А ця течія, і на погляд не квола,
змете перешкоди: думками прийшла...
Пронизую всю метушню сьогодення
і бачу кургани народів, часів,
розбитих надій на догоду ідеям...
Чи дехто все це відчуває, чи всі?
Ой, щастя не досить! І лихо за лихом...
Погромам услід не один геноцид...
Як тяжко ходити по травах, залитих
безвинною кров'ю, та пам'ять носить!
Найближчі всі корні – в тобі, моя ненько:
земля слобідська та Поділля-Волинь...
Аж ось роздоріжжя. Подумай гарненько:
на небі є Сонце і зірка Полин...
|
|