Ти ледь не танцюєш, крокуєш божественно
та й понад колючим камінням буття.
Ребро ти моє! Все б для тебе пожертвував!
А втратити щастя – найбільша біда...
В єдиній тобі – багатьох уособлення:
і мати, й сестра, і дружина, й дочка.
Ти вся – таїна в чарівному оздобленні.
Ти муза: поезій від тебе чекать...
Я бачу тебе, життєдайну, мадонною,
що вмить перемінює свій колорит:
гірка відчайдушно, стаєш ти медовою
і вабиш собою мене в королі.
Ти море, розбурхане вітром романтики:
ніяк не напитись мені на віку.
Вдихаю тебе – так п'яниш ароматами
і з муки обрання ти робиш в муку!
З піднесеним голосом, сповнена музики...
В тобі все співає, хвилює та гра.
Якби в скутих межах ти бути не мусила –
злетіла б на крилах – жагучих дарах!
Жалкуєш: малюю в рожево-блакитному
так само, як бачу – людина, не Бог...
Тобі як богині моїй – непохитною
молитвою – віра, надія, любов.
|
|