* * *
Вело життя мене та*мними стежками. *
Ця мова, що я вперше чув ii вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в сердцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.
Я пригадаю всi слова цi*i мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрii...
Моi печалi нездоланнi i надii.
Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваноi пicнi.
Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млi*,
О невтiленнiм * невмирущiм, о надii.
Дощами вересень печаль мою уми*,
Усе даремно и безглуздо без надii.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi...
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.
Мова
Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Украiнi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що *дна* нас.
Вона скрiзь душу мов рiка,
Тече i не пита* згоди
I не дару* насолоди,
А начебто чогось шука,
Комусь в душi моiй гука,
На що нема* вiдгомону.
Хiба сльозу мою солону,
Давно вже висохлу, чека?
Без жодних планiв i надiй,
Без зволiкання, без умови,
Тече рiка цi*i мови,
Самотнi човники на нiй.
А кожний човник * то * спогад
Про давнi села i мiста
Про нiжний потиск, довгий погляд
Несмiлу радiсть або страх.
Та рiчка, темна i бурлива
В своiй хова* глибинi
Секрет, чому я нещасливий,
Чого бажа*ться менi.
Я, може, навiть здогадався,
Чому, почавшись iз струмка,
Мене не покида* дар цей,
Ця успадкована рiка.
Чому вона менi шепоче
Ti вiршi, що давно не чув:
Про чорнi брови, карi oчi,
Що я iх майже позабув,
Омрiянi caдки вишневi,
Про степ, i море, i шляхи,
Про зiроньки у темнiм небi...
О, зрозумiло: за грiхи
Таку менi обрали кару:
Не забувати нi на мить
Все те, що втратив i шукаю,
Що неможливо не любить...
...Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Украiнi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що *дна* нас
* здесь * замещает украинское "Е", которое пишется, как русское "Э" в зеркпальном отраэении. Ксожалению, на моем компьбтере нет украинского языка. Мзвините!
|
|